Ваш алгоритм дій у випадку повернення позовної заяви або залишення її без руху адміністративним судом

Залишення позовної заяви без руху можливо, передусім, у трьох випадках:

Невідповідність позовної заяви вимогам, які ставить Кодекс адміністративного судочинства, передусім вони містяться у ст. 160-161 Кодексу адміністративного судочинства;
Несплата або недоплата судового збору за подання позовної заяви;
Наявність у суду підстав вважати що вами було пропущено строк на звернення до адміністративного суду або ж що підстави для поновлення зазначені вами у позові є не є поважними.

Щодо повернення позовної заяви то основні випадки коли воно може відбутися:

Позовна заява була залишена без руху з підстав, що зазначено вище і позивачем не було усунуто такі недоліки протягом визначеного судом строку;
Позовна заява не підписана позивачем або ж немає жодних доказів що представник, який підписує заяву має на це право (наприклад у позові зазначається представник такий-то, проте не додано жодної довіреності на представництво);
Після 20 лютого 2024 року позивача-юридичну особу не зареєстровано в електронному суді (наприклад, Громадську організацію). Фізичних осіб крім деяких окремих категорій (адвокатів, нотаріусів) це не стосується.

Отже, якщо вам залишили без руху позовну заяву, і це пов’язано з тим, що вона дійсно містить недоліки зазначені вище, то вам варто усунути їх протягом строку зазначеного в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху.

Якщо ж позовну заяву обґрунтовано було повернуто судом (наприклад ви випадково забули її підписати), то у такому разі варто усунути ці недоліки і звернутися до суду повторно.

Одночасно із цим, у практиці адміністративних судів все ще трапляються випадки необґрунтованого залишення позовних заяв без руху або ж їх повернення з явно непередбачених законом підстав або внаслідок надмірного формалізму.

Основні та найбільш розповсюджені випадки наведено нижче.

У випадку якщо ваша позовна заява необгрунтовано залишена без руху необхідно подати до того суду, який залишив вам позовну заяву без руху, пояснення, у яких наголосити на необхідності відкриття провадження та те, що повернення позовної заяви буде незаконним.

У випадку якщо ваша позовна заява повернута судом незаконно, то необхідно звернутися із апеляційною скаргою на ухвалу суду про повернення позовної заяви.

Конкретні ситуації (підстава зазначена судом для повернення чи залишення без руху):

1. Недостатності доказів, які долучені до позовної заяви

Зразок Пояснення до суду першої інстанції щодо залишення позовної заяви без руху з цих підстав
Зразок Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви з цих підстав

Частинами 1 та 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.

Частинами 4, 5 статті 77 КАС України визначено, що докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Приписами частини 1 статті 80 КАС України встановлено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з частиною 3 статті 80 КАС України про витребування доказів з власної ініціативи або за клопотанням учасника справи, суд постановляє ухвалу.

З урахуванням зазначеного, а також з метою з’ясування всіх обставин у справі, суд може витребувати докази, які мають значення для справи. При цьому суд повинен вказувати, які саме докази необхідно надати.

Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суд обмежений процесуальними можливостями з’ясувати, чи дійсно у позивача відсутні докази чи має місце зловживання процесуальними правами.

При цьому, позивач при зверненні до суду самостійно визначає обсяг доказів, що потрібно долучити до позовної заяви і якими підтверджуються позовні вимоги. Не долучення до позовної заяви окремих доказів не може бути перешкодою у судовому захисті.

Таким чином, перекладання обов’язку, на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі щодо надання доказів на позивача є передчасним та необґрунтованим.

Ця позиція відповідає висновкам викладеним у Постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі № 120/8759/22.

Також позиція ВС, викладена у Постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року у справі № 120/6360/23, де зазначається таке:

“52. Європейським судом з прав людини (далі – ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29).

53. При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

54. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25).

55. Ураховуючи викладене Суд дійшов висновку про те, що підстави для залишення позовної заяви без руху через ненадання позивачем до суду документів, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, відсутні, а тому ухвала про повернення позовної заяви внаслідок невиконання вимог такої ухвали [про залишення позовної заяви без руху] є передчасною та такою, що постановлена внаслідок надмірного формалізму.

56. Колегія суддів зазначає, що на стадії прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі суд позбавлений можливості надати оцінку тим чи іншим доказам, з’ясувати їх достатність для вирішення справи, їх належність та допустимість, а тому повернення позовної заяви з підстав ненадання тих чи інших доказів не можна визнати обґрунтованим.

57. З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов передчасних висновків про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху, та відповідно про наявність підстав для повернення позовної заяви.”

Отже, вимога щодо надання додаткових документів для вирішення питання щодо відкриття провадження є неправомірною.

2. Подання нібито завідомо безпідставного позову

Зразок Апеляційна скарги на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви з цих підстав

Правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 10.09.2019 у справі № 826/14653/17:

«…Тому, на переконання суду, штучним належить вважати спір, якого в дійсності не існує, а позов поданий для досягнення іншого результату, має іншу мету, ніж та, що вказана у вимогах позову…

…Питання, чи мали місце обставини (факти) зловживання процесуальними правами з боку позивача, та встановлення доказів, якими вони підтверджуються, підлягають з’ясуванню на стадії розгляду справи по суті, що не було зроблено судом першої інстанції…

…Тобто питання, чи мали місце обставини (факти) зловживання процесуальними правами з боку позивача, та встановлення доказів, якими вони підтверджуються, підлягають з’ясуванню на стадії розгляду справи по суті, що не було зроблено судом першої інстанції…»

В цілому можна констатувати, що Верховним Судом багаторазово висловлювалася позиція щодо того, що неістотні недоліки позовної заяви не повинні бути підставою для залишення позовної заяви без руху, а тим більше для подальшого повернення:

Так, зокрема, у Постанові КАС ВС від 17 грудня 2021 року по справі № 200/11758/20-а зазначається:

Позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (пункт 1 частини четвертої статті 169 КАС України).
Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що залишення позовної заяви без руху – це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання. Недоліки можуть стосуватися як позовної заяви (змісту та форми), так і порядку подання. При цьому, оцінка позовної заяви та констатація недоліків у ній є суб’єктивною.
Водночас, беручи до уваги завдання суду забезпечити розгляд і вирішення справи в розумний строк, суд може не залишати позовну заяву без руху, якщо недоліки є неістотними, можуть бути усунуті в процесі підготовки справи до судового розгляду і не впливають на оцінку обставин, які є підставою для відкриття провадження у справі. Подання доказів можливе на наступних стадіях процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред’явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.

У Постанові КАС ВС від 13 квітня 2022 року по справі № 160/11095/20 зазначається:

Колегія зазначає, що якщо особа наводить аргументи, які свідчать про помилковість висновків суду, з якими пов’язувалося залишення позовної заяви без руху, суд повинен зважати на них і у разі обґрунтованості цих заперечень, виходити з того, що недолік відсутній, а тому усувати його не потрібно. Суд не зв’язаний своїми помилками.
Натомість проаналізувавши підстави для залишення позовної заяви без руху, та як наслідок залишення її без розгляду, предмет та підстави позову, а також доводи позивача, зазначені в письмових запереченнях, колегія суддів вважає, що такі недоліки можуть бути усунуті в процесі підготовки справи до судового розгляду, оцінені при вирішені справи по суті, проте не впливають на оцінку обставин, які стали підставою для відкриття провадження у справі.
Водночас, беручи до уваги завдання суду забезпечити розгляд і вирішення справи в розумний строк, суд може не залишати позовну заяву без руху, якщо недоліки є неістотними, і можуть бути усунуті в процесі підготовки справи до судового розгляду.

Отже, позиція щодо наявності підстав для залишення без руху чи повернення позовної заяви є необгрунтованою, а поданий позов не є завідомо безпідставним. У будь-якому випаду за наявності відповідних сумнівів, суд першої інстанції був зобов’язаний з’ясувати вказані питання під час розгляду справи, а не повертати позовну заяву.

3. Повернення позовних заяв із підстав невірного об’єднання позовних вимог без урахування висновків Верховного Суду щодо цього питання

Зразок Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви з цих підстав

Повернення позовної заяви за таких обставин є помилковим.

Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції зазвичай виходить з того, що хоча заявлені позовні вимоги підлягають розгляду в межах адміністративного судочинства але порушенням правила об’єднання вимог, є об’єднання неоднорідних вимог, тобто таких, які не пов’язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги є підставами для повернення позову.

Помилково застосовувати до позовної заяви наслідки, передбачені вищезазначеною нормою, адже відповідно до частин 4 та 5 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України, не допускається об’єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом, та не допускається об’єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Вищезазначені підстави стосовно заборони об’єднання позовних вимог є вичерпними та розширеному тлумаченню не підлягають.

При цьому, варто відзначити, що за приписами ч. 6 ст. 172 КАС, суд вправі за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз’єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об’єднаних вимог у самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Отже, визначальною умовою для роз’єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз’єднання сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Зазначений припис спрямований на те, щоб суб’єкт правовідносин міг з дотриманням принципів адміністративного судочинства і конкретних обставин скористатися правом на судовий захист.

В силу приписів ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

З огляду на викладене вище, суд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз’єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об’єднаних вимог у самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства, тобто, зокрема, для своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Таке роз’єднання можливе лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз’єднав позовні вимоги.

При недоцільності розгляду заявлених позовних вимог у межах однієї справи, суд першої інстанції може скористися процесуальним правом, передбаченим частиною 6 статті 172 КАС України, відповідно до якого суд, в тому числі з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз’єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об’єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною зокрема у постановах від 17 червня 2021 року у справі №640/27758/20, від 28 листопада 2019 року у справі №640/16147/19.

Водночас, надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).

Вищезазначена позиція є не тільки такою що прямо відповідає нормам КАС України, а й є стійкою у практиці апеляційних адміністративних судів і відображена, зокрема, у постановах Третього апеляційного адміністративного суду: від 28.09.2022 по справі №160/7810/22, від 15 липня 2022 року по справі № 160/886/22, від 02 листопада 2021 року по справі № 160/12437/21, від 19 квітня 2021 року по справі № 160/14579/20.

Отже щодо наявності правових підстав для повернення позовної заяви є помилковою і підстави для повернення позовної заяви у цьому випадку були відсутні.

4. Недостатність доказів на підтвердження повноважень керівника позивача (наприклад голови правління громадської організації)

Зразок Пояснення до суду першої інстанції щодо залишення позовної заяви без руху з цих підстав
Зразок Апеляційна скарги на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви з цих підстав

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Отже, для того, щоб повернути позовну заяву за цим пунктом, суд повинен не просто констатувати факт неподання позивачем до позову документа, який підтверджує повноваження представника, але і встановити, що особа, яка підписала позовну заяву, не мала права її підписувати.

Крім того, за наявності сумнівів щодо керівника, та, відповідно, наявності в нього повноважень на видачу довіреності на представництво інтересів підприємства представником, суд першої інстанції має можливість скористатися відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а у разі неусунення таких сумнівів – запропонувати позивачу надати додаткові документи на підтвердження таких повноважень у порядку, встановленому статтею 169 КАС України.

Вищезазначена позиція є не тільки такою що прямо відповідає нормам КАС України, а й є стійкою у практиці апеляційних адміністративних судів. Так, вищезазначена позиція по суті зазначена у постанові Третього апеляційного адміністративного суду: від 17 лютого 2022 року по справі № 160/24945/21 від 03 лютого 2022 року по справі № 420/16070/2 від 11 березня 2021 року по справі № 160/17124/20 від 11 травня 2022 року по справі № 160/137/22 від 1 березня 2021 року по справі № 640/18420/20.

Варто відзначити позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 р. по справі № 9901/519/19, згідно до якої :

“40. Повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС України.”

5. Повернення позовної заяви з огляду на пропуск строку звернення до суду без залишення позовної заяви без руху

Зразок Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви з цих підстав

У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. (ч. 1 ст. 123 КАС України)

Таким чином, суд першої інстанції повинен виконати прямий обов’язок регламентований процесуальним законодавством, а саме залишити позовну заяву без руху та надати строк для подання заяви про поновлення строку.

При цьому, повернення позовної заяви без надання відповідного строку на усунення недоліків (подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду або зазначення інших підстав для поновлення строку) позбавляє позивача права на доступ до правосуддя, та не відповідає приписам чинного законодавства.

Вищезазначена позиція є не тільки такою що прямо відповідає нормам КАС України, а й є стійкою у практиці апеляційних адміністративних судів. Так, вищезазначена позиція по суті зазначена у постанові Третього апеляційного адміністративного суду: від 26 січня 2022 року по справі № 160/20246/21, від 06 грудня 2021 року по справі № 160/17253/21.

6. Відсутність відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору/про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви

Зразок Пояснення до суду першої інстанції щодо залишення позовної заяви без руху з цих підстав

Зразок Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви з цих підстав

Відповідно до п. 6, 7 ч. 5 ст. 160 КАС України передбачено, що в позовній заяві зазначаються: відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору – у випадку, якщо законом встановлений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися.

У випадку п. 6 ч. 5 ст. 160 КАС України очевидно, що відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору мають зазначатися у позовній заяві лише у випадку, якщо законом встановлений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору.

У випадку п. 7 ч. 5 ст. 160 КАС України очевидно, що зазначення таких відомостей є обов’язковим, лише у випадку, якщо до подання позовної заяви вживалися заходи забезпечення доказів або позову. При цьому, стаття 160 КАС України не містить вимоги щодо обов’язкового зазначення у позовній заяві про невжиття заходів забезпечення доказів або позову у разі якщо такі заходи не мали місця до подання позовної заяви.

Вищезазначена позиція є не тільки такою що прямо відповідає нормам КАС України, а й є стійкою у практиці апеляційних адміністративних судів. Так, вищезазначена позиція по суті зазначена у наступних постановах Третього апеляційного адміністративного суду: від 13 квітня 2021 року по справі № 215/3723/20, від 04 листопада 2020 року по справі № 160/7481/20, від 30 червня 2020 року по справі № 160/12563/19, тощо.

7. Не долучення оригіналу документу про сплату судового збору

Зразок Пояснення до суду першої інстанції щодо залишення позовної заяви без руху з цих підстав

Зразок Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви з цих підстав

Положення статей 160, 161 КАС України не містять обов’язку особи, яка звертається з позовною заявою, засвідчувати копії позовної заяви та документу про сплату судового збору, позаяк зазначені документи не є письмовими доказами, копії яких, в силу положень ст. 94 КАС України, підлягають належним чином засвідченню.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України “Про судовий збір” суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Отже, суд повинен перевірити, чи зараховані зазначені кошти до спеціального фонду Державного бюджету і саме це, в даному випадку є підтвердженням сплати судового збору за подачу позовної заяви.

Таким чином, висновок суду першої інстанції, щодо необхідності засвідчення належним чином копії позовної заяви та документу про сплату судового збору, є надмірним формалізмом і не сприяє доступу до правосуддя.

Вищезазначена позиція є не тільки такою що прямо відповідає нормам КАС України, а й є стійкою у Третього апеляційного адміністративного суду і відображена, зокрема, у Постанові 04 жовтня 2022 року по справі № 160/4599/22.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року по справі № 800/473/17 було сформовано позицію, щодо обов’язку суду перевірити факт зарахування судового збору і превалюванням факту зарахування над формою доказів. Так, у постанові зазначається наступне:

“Згідно із частиною другою статті 9 Закону України «Про судовий збір» суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Отже, суддя Вищого адміністративного суду України повинен був перевірити зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України за наданим позивачем дублікатом квитанції № 0.0.892136447.1.

Велика Палата Верховного Суду здійснила указану процедуру та встановила зарахування судового збору, сплаченого позивачем у розмірі 640 грн. до спеціального фонду Державного бюджету України.”

У подальшому ця позиція мала розвиток. Так, наприклад, у постанові Верховного Суду від 28.04.2022 по справі № 340/3153/19 судом була надана наступна правова оцінка:

“32. Отже, суд апеляційної інстанції повинен був перевірити зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України за наданим відповідачем платіжним дорученням № 621 від 14.04.2020.

33. Зазначена позиція корелюється із висновками, висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.02.2018 у справі № 800/473/17 (провадження № 11-56заі18).

34. Верховний Суд зазначає, що наявність належним чином завіреної копії платіжного доручення не виключає права та можливості належним чином перевірити зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

35. Суд апеляційної інстанції, вдаючись до надмірного формалізму, дійшов передчасних висновків щодо неусунення апелянтом недоліків апеляційної скарги шляхом подання копії платіжного доручення із QR-кодом № 621 від 14.04.2020, оскільки, в контексті встановлених обставин, такий документ є належним доказом, що може підтверджувати сплату судового збору, та який був поданий на виконання ухвали суду від 27.04.2020 разом із заявою про усунення недоліків апеляційної скарги у встановлений строк, а суд апеляційної інстанції повинен був перевірити зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України за вказаним платіжним дорученням.”

Насамкінець варто відзначити, що у постанові від 11.11.2019 р. Верховний Суд по справі №280/5377/18 скасував ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду, якою поверталася апеляційна скарга з огляду надання копії платіжного доручення а не оригіналу.

Отже, вимога суду щодо надання саме оригіналу документу про сплату судового збору є неправомірною.

8. Вимога сплатити судовий збір за майнові вимоги окремо, а не сукупно відповідно до загальної ціни позову

Не можна не відзначити, що за позовними заявами з майновими вимогами закріплена необхідність зазначення ціни позову (п . 3 ч. 5 ст. 160 КАС України).

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. (ч. 1 ст. 4 З.У. “Про судовий збір”).

Як зазначено у частині 2 статті 4 З.У. “Про судовий збір” розмір судового збору за подання позову майнового характеру розраховується як певний відсоток (наразі: 1% – 1,5%) від ціни позову.

Зазначене узгоджується із позицією Верховного Суду, що була викладена у постанові від 03.12.2020 по справі № 806/1036/18, згідно до якої касаційний суд самостійно обрахував розмір ціни позову та виклав існуючу тривалий час позицію:

“25. У позовах, що складаються з кількох самостійних вимог ціна позову визначається загальною сумою всіх вимог. Якщо в позовній заяві об’єднано кілька самостійних вимог майнового характеру, пов’язаних між собою, то, враховуючи, що об’єктом справляння судового збору є позовна заява, максимальний розмір судового збору має відповідати загальній сумі всіх вимог. При цьому судовий збір може бути сплачено окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами.”

Також варто відзначити постанову Верховного Суду у складі палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 16.03.2020 р. по справі № 1.380.2019.001962 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/88305171), згідно до якої було визначено порядок обрахунку ціни позову у митних майнових спорах. Вірність обрахунку ціни позову забезпечує вірне визначення розміру судового збору, що підлягає сплаті.

Отже, вимога суду першої інстанції щодо необхідності сплатити судовий збір за майнові вимоги окремо, а не сукупно відповідно до загальної ціни позову є неправомірною.

9. Не долучення паспорту та/або ідентифікаційного коду

Зразок Пояснення до суду першої інстанції щодо залишення позовної заяви без руху з цих підстав

Зразок Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви з цих підстав

Документи, що додаються до позовної заяви, визначені статтею 161 Кодексу адміністративного судочинства України. Перелік таких документів є вичерпним і положення вказаної статті не покладають на позивачів обов’язку додавати до позовної заяви документи на підтвердження їхньої адміністративної процесуальної дієздатності (копії паспорту чи іншого документу, що посвідчує особу позивача).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2019 року по справі № 826/5500/18 вказала на те, що повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС України, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень

Вищезазначена позиція є не тільки такою, що прямо відповідає нормам Кодексу адміністративного судочинства України, а і є стійкою в практиці Верховного Суду.

Так у Постанові Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 120/969/23 зазначається таке:

«Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що адміністративний процес, маючи свої особливості, передбачає активну роль суду в розгляді справи, зокрема, в аспекті збирання доказів із власної ініціативи. Зауважував, що під час вирішення питання про відкриття провадження в справі суд обмежений процесуальними можливостями з’ясувати, чи дійсно в позивача відсутні докази чи має місце зловживання процесуальними правами. У свою чергу, позивач при зверненні до суду самостійно визначає обсяг доказів, які потрібно долучити до позовної заяви і якими підтверджуються позовні вимоги. Не долучення до позовної заяви окремих доказів не може бути перешкодою в судовому захисті.

До того ж, відповідно до частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо, зокрема, позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності. Тобто, це питання могло бути вирішено й після відкриття провадження в справі. Надання ж копії паспорта позивача не входить до переліку документів, визначених статтею 161 КАС України, як такий, що додається до позовної заяви.

Отже, перекладання обов’язку, на стадії вирішення питання про відкриття провадження в справі щодо надання доказів на позивача є необґрунтованим.»

Отже, вимога щодо надання копій вищевказаних документів є неправомірною.

10. Не долучення договору про надання правової допомоги за наявності іншого документу, що підтверджує повноваження адвоката

Зразок Пояснення до суду першої інстанції щодо залишення позовної заяви без руху з цих підстав

Зразок Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви з цих підстав

Згідно до ч. 4 ст. 59 КАС України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”. Відповідно до ч. 2 ст. 60 КАС України, обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.

Згідно із ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Крім того, ще 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного Суду в постанові від у справі № 9901/736/18 дійшла висновку, що:

“Отже, ордер, який видано відповідно до Закону № 5076-VI, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом із ордером чинна редакція КАС України не вимагає.

У постанові від 25 жовтня 2021 року по справі №160/19476/21 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду визнав достатнім підтвердженням повноважень адвоката копію ордеру та свідоцтва, а також звернув увагу, що адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, встановлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).

В цих аспектах, окрім вже зазначених вище, варто відзначити позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 р. по справі № 9901/519/19, згідно до якої :

Крім того у постановах Третього апеляційного адміністративного суду неодноразово висловлювалась позиція відносно незаконності повернення позовних заяв з огляду на не долучення договору про надання правової допомоги (постанова від 19 жовтня 2021 року по справі № 160/11481/21, від 19 березня 2020 року по справі № 160/13519/19, від 23 листопада 2021 року по справі № 160/15157/21, від 20 жовтня 2021 року по справі № 280/6782/21).

Отже, вимога щодо надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом із ордером (за наявності іншого документу, що підтверджує повноваження адвоката) є неправомірною.

***

Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю ГО “Платформа Громадський Контроль” і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.