Публічні закупівлі в Україні мають бути максимально справедливими і зрозумілими.

Розберемо ситуацію в публічних закупівлях і з’ясуємо, чому в нас майже нікого не карають за порушення в  закупівлях.

В одній з минулих публікацій ми зазначали, що в 2019 році в Україні відбулось понад 150 000 надпорогових закупівель на загальну суму 475 млрд грн.

Давайте розберемо, як працювали в 2019 році органи, що мають контролювати дотримання законів у закупівлях, і чи відбулися зміни в їх підходах за перший квартал 2020 року.

Перша проблема. З 150 000 закупівель у 2019 році відбулося 8816 моніторингів.

У 4884 випадках, в яких пройшов моніторинг, були зафіксовані порушення, та замовник їх не усунув. Більше ніж у половині випадків перевірених закупівель чиновники провели їх з порушеннями. 

Але тільки в 14%, або 670 випадках, були запитані персональні дані порушників. 

Ці дані потрібні, щоб можна було виписати протокол про порушення чиновнику, який порушив закон.

Настільки низька кількість спроб притягнути до відповідальності пов’язана з неідеальністю минулої редакції закону (ЗУ “Про Публічні закупівлі”) та небажанням самих аудиторів ефективно припиняти порушення.

Через кілька днів, 19 квітня, набуває чинності нова редакція Закону про державні закупівлі. Нова редакція дозволяє притягнути до відповідальності за більшу кількість порушень, якими користувалися схемщики. 

Тож очікуємо, що запитувати персональні дані будуть в 100% випадків, а не тільки в 14%.

Друга проблема. З 670 випадків, коли запитувались персональні дані, лише 312 порушників їх надали. Це – менше половини.

При цьому в великих містах все ще сумніше. У Дніпрі з 78 випадків виявлених порушень персональні дані надали у 21 випадку, а у Львові з 26 – в 6 випадках.
Якщо в цьому році в 100% випадків таки почнуть запитувати персональні дані, то ми прийдемо до того, що більшість порушників просто їх не надасть.

Для вирішення цієї ситуації необхідно вносити правки в законодавство і дозволяти держорганам отримувати персональні дані порушників автоматично, з єдиної системи. 

Третя проблема. З 312 випадків, коли все ж були отримані персональні дані, а справи спрямовано до суду, виграно лише 43 справи. Пов’язано це як з неідеальністю судової системи, так і з тим, що з боку обвинувачення ніхто не приходить до судів. Варто зазначити, що контролюючі органи не аналізували, чому вони програють суди з порушниками в закупівлях.

Четверта проблема. Є два підходи до побудови контролюючої структури з перевірки закупівель.

Одна з минулих міністрів фінансів, Маркарова, для збільшення результативності контролю пропонувала все максимально централізувати, щоб в регіонах не було окремих юридичних осіб, які проводять перевірку закупівель, і основний аналіз проводили з єдиного центру. А колишній міністр Уманський дотримувався іншої точки зору. 

Для порівняння підходів давайте подивимося на роботу регіонів.

Якщо порівняти кількість моніторингів за перший квартал 2019 року з першим кварталом 2020 року, то бачимо наступну картину. 

Істотно зросла кількість моніторингів в Центральному апараті, Київському офісі та в офісах в Дніпрі та Луганській області. Проте в багатьох областях показники погіршилися, при цьому сильно впали показники в офісах у великих містах – Одесі, Запоріжжі, Харкові, Львові.  

Тобто ми бачимо, що за рік в більшості регіонів стали працювати гірше. Тому очевидно, що повинен бути підхід з централізацією, де всі закупівлі України перевіряють з одного або 5 місць, а не з 24-х.

П’ята проблема.  Зараз після моніторингу закупівель виявлені порушення пробують усувати тільки невеликі замовники, а в великих містах чиновники, відповідальні за проведення закупівель, не реагують на зафіксовані порушення і навіть не намагаються їх усувати.

Наприклад, якщо за перші 2 місяці 2019 року в Дніпропетровській області за результатами моніторингів було виявлено 55 закупівель з порушеннями, то в 2020 році таких стало 113, і жодне не усунуто на даний момент. Аналогічна ситуація – в Запорізькій і Харківській областях. Тут за 2 місяці 2020 року з 26 та 40 порушень відповідно не було усунуто жодне.

У підсумку, якщо ми хочемо справедливості в сфері закупівель, треба все максимально переводити в режим онлайн.

1) Не має бути прив’язки, з якого місця проводять моніторинги, оскільки у багатьох областях так і не змогли зібрати ефективні команди. 

2) Потрібні подальші правки в законодавство, щоб інформацію про порушників можна було отримувати онлайн і всі документи підписувати в електронній формі.

3) За будь-якого порушення ми могли б побачити всі стадії, чи доведено все до суду і яким було рішення суду.